Ця сторінка вичитана
— 110 —
Один, один сиротою
Мусить пропадати. 28)
А того, того й не знає,
Що ёго Оксана
По тім боці за Тикичем
В будинку з панами,
З тими самими ляхами,
Що замордували
Її батька. Недолюди!
Тепер заховались
За мурами, та дивитесь
Як жиди капають,
Брати ваші! А Оксана
В вікно поглядає
На Лисянку засвічену.
„Де-то мій Ярема?“
Сама думає. Не знає,
Що він коло неї,
У Лисянці, не в свитині,
В червонім жупані,
Сидить один та думає:
„Де моя Оксано!
Де вона, моя голубка
Приборкана, плаче?“
Тяжко ёму.
А із яру
В кире! козачій
Хтось крадеться.
„Хто ти такий?“
Галайда питає.
„Я посланець пана Гонти.
Нехай погуляє,
Я підожду.“
— „Ні, не діждеш.
Жидівська собако!“
— „Ховай Боже, який я жид!
