Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/147

— 115 —

Коло хмари. Що осталось,
Пеклом запалало...
„Де Галайда?“ Максим кличе.
І сліду не стало... ³¹⁾
Поки хлопьята танцювали,
Ярема з Лейбою прокрались
Яж у будинок, в самий лёх;
Оксану вихопив чуть живу
Ярема з лёху, та й полинув
 У Лебедин...

---

 

Лебедин.

„Я сирота з Вільшаної,
Сирота, бабусю.
Батька ляхи замучили,
А мене... боюся,
Боюсь згадать, моя сиза...
Узяли з собою.
Не розпитуй, бабусенько, ³²⁾
Що було зо мною.
Я молилась, я плакала,
Серце розривалось,
Слёзи сохли, душа мерла...
Ох, як би я знала,
Що побачу знову, —
Вдвоє, втроє б витерпіла
За єдине слово!
Вибачай, моя голубко;
Може, я грішила,
Може, Бог за те й карає,
Що я полюбила —
Полюбила стан високий
І кариї очі, —
Полюбила, як уміла,

Як серденько хоче.

8*