— 134 —
|
Цім віршем кінчається глава у вид. »Гайдамак« 1841 р., а у вид. 1860 є вже й далі. Ред.
|
32)Не питайся, бабусенько,
Що було зо мною...
33)»Люблю тебе!« скаже.
Один мене любить
34)Через тиждень! через тиждень
Серденько загоїть,
Бабусенько...
35)Прилітай же, мій орлику,
Мій соколе милий!
Ох! як весело на світі!...
36)Оксана осталась,
Пожурилась, усміхнулась,
Пала на коліна
І молиться за Ярему
Щиро, як дитина.
Через тиждень старі сестри
У церкві співали:
»Исаія ликуй!« В-ранці
Ярену вінчали...
А в-вечері ній Ярема
(От хлопець звичайний!),
Щоб не сердить Залізняка,
Покинув Оксану:
Ляхів конча з Залізняком.
Часон наїзжає
В-ряди-годи; та вдвох собі...
Ну, це всякий знає!...
Вернінося-ж до свячених:
Що вони зробили?
Чи всі вони ще як бритва?
Чи перещербили?
Хоч вам знаю і остило
На кров та на слёзи
Дивитися, а Оксані?
Оксані небозі,
Їй аж нудно, бо Ярема
Весілля гуляє
З ножем в руках, на пожарах.
Вона виглядає
До-півночі, а иноді
Помолиться Богу
Та Й спать ляже одна собі.
Умер би — їй Богу!
|
Цім віршем кінчається глава у вид. 1841 р. Ред.
|
37)Плачуть по селах малі діти.
38)Катай ляха знову
39)Вбийте ёго, а собачат...
40)Бийте стіни!
41)Без васильків і без труни.
42)Один ще гуляє, а другий умер.
43)Що мала дитина за коником плаче.
36)На те Божа воля.
|
|
Приписи.
1»Энциклопедическій лексиконъ«, томъ 5 Барская конфедерація і „Historia królewstwa Polskiego“ g. s. Bandke tom 2.
2Вільшана або Ольшана, містечко Київської губернії Звенигородського повіту; ніж Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма, де-б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда, був у жида наймитом. (Од старих людей).
3Неупитів ляхи називали схизматами.
4Про Конфедератів так розсказують люде, которі їх бачили, і не диво, бо то була все шляхта, z honorem, без дісціпліни: робить не хочеться, а їсти треба.
