|
У неділю в-ранці рано
Поле крилося туманом;
У тумані, на могилі,
Як тополя, похилилась
Молодиця молодая.
Щось до лоня пригортає
Та з туманом розмовляє:
„Ой, тумане, тумане —
Мій латаний талане!
Чому мене не сховаєш
От-тут серед лану?
Чому мене не задавиш,
У землю не вдавиш?
Чому мені злої долі,
Чом віку не збавиш?
Ні, не дави, туманочку!
Сховай тілько в полі,
Щоб ніхто не знав, не бачив
Моєї недолі!...
Я не одна, — єсть у мене
І батько, і мати...
|
