Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/188

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 156 —


Душе моя убогая!
Чого ти сумуєш?
Душе моя убогая!

Чого тобі шкода? Хиба ти не бачиш,
Хиба ти не чуєш людського плачу?
Он, глянь… подивися… а я полечу
Високо-високо за синії хмари:
Немає там власті, немає там кари,
Там сміху людського і плачу не чуть!
Он, глянь, у тім раю, що ти покидаєш,
Латану свитину з каліки здіймають,
З шкурою здіймають, бо нічим обуть
Панят недорослих…
А там по-під-тинню
Опухла дитина голодная мре,
А мати пшеницю на панщині жне…
А там… а там… очі, очі!
На-що ви здалися?
Чом ви змалку не висохли,
Слізми не злилися?
Там покритка по-під-тинню
З байстрям шкандибає:
Батько й матір одцурались,
Чужі не приймають;
Старці навіть цураються…
А панич не знає!
З двадцятою, недоліток,
Души пропиває…

Душе моя убогая!
Лишенько з тобою!