А на давнім пожарищі
Искра братства тліла, —
Дотлівала, дожидала
Рук твердих та смілих…
І дождалась. Прозрів-єси
В попелі, глибоко
Огонь добрий, смілим серцем,
Смілим орлім оком!
І засвітив, любомудре,
Світоч правди, волі…
І Славян сімью велику,
Во тьмі і неволі,
Перелічив до одного,
Перелічив трупи,
А не Славян, — і став-єси
На великих купах
На розпутті всесвітнёму
Ієзекіілем,
І, о диво! трупи встали
І очі розкрили!
І брат з братом обнялися
І проговорили
Слово тихої любови
На віки і віки! —
І потекли в одно море
Славянськиї ріки!
Слава тобі, любомудре,[1]
Чеху-Славянине,
Що не дав ти потонути
В німецькій пучині
Нашій правді! Твоє море
Славянськеє, нове,
Затого вже буде повне,
І попливе човен
З широкими вітрилами
І добрим кормилом, —
Попливе на вольнім морі,
На широких хвилях!
