Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/210

— 178 —

Посланіє

Славному П. Ј. Шафарикові.

При поемі »Иван Гус«, або »Єретик.«

Запалили у сусіда
Нову добру хату
Сусіде злі;^[1] нагрілися
Та й полягли спати,
І забули теплий попіл
По полю розвіять…^[2]
Лежить попіл на розпутті,
А в попелі тліє
Огню искра великого,
Тліє, не вгасає,
Підпалу жде, як той местник
Часу дожидає,
Злого часу.^[3] Тліла искра,
Тихо дотлівала
На розпутті широкому,
Та й гаснути стала.

От-так Німота запалила
Велику хату, і сімью —
Сімью Славян розъєдинила,^[4]
І нишком тихо упустила
Усобиць лютую змію.

 Полилися ріки крови,
Пожар погасили,^[5]
А Німчики пожарище
Й сиріт поділили;^[6]
Виростали у кайданах
Славянськиї діти,
І забули невольники,
Чиї вони діти.^[7]