Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/210

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 178 —
Посланіє
Славному П. Ј. Шафарикові.
При поемі »Иван Гус«, або »Єретик.«

Запалили у сусіда
Нову добру хату
Сусіде злі;[1] нагрілися
Та й полягли спати,
І забули теплий попіл
По полю розвіять…[2]
Лежить попіл на розпутті,
А в попелі тліє
Огню искра великого,
Тліє, не вгасає,
Підпалу хде, як той местник
Часу дожидає,
Злого часу.[3] Тліла искра,
Тихо дотлівала
На розпутті широкому,
Та й гаснути стала.

От-так Німота запалила
Велику хату, і сімью —
Cімью Славян розъєдинила,[4]
І нишком тихо упустила
Усобиць лютую змію.

 Полилися ріки крови,
Пожар погасили,[5]
А Німчики пожарище
Й сиріт поділили;[6]
Виростали у кайданах
Славянськиї діти,
І забули невольники,
Чиї вони діти.[7]

  1. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок p1 не вказаний текст
  2. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок p2 не вказаний текст
  3. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок p3 не вказаний текст
  4. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок p4 не вказаний текст
  5. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок p5 не вказаний текст
  6. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок p6 не вказаний текст
  7. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок p7 не вказаний текст