|
Побачила стара мати,
Сказилася люта:
„Чи бач, погань розхристана, [1]
Байстря необуте!
Ти вже виросла, дівуєш,
З хлопцями гуляєш...
Пострівай же, ось я тобі!...
Мене зневажаєш? [2]
Ні, голубко!“
І од злості
Зубами скрегоче.
Оттака-то була мати!...
Де ж серце жіноче?
Серце матері?... Ох, лихо,
Лишенько, дівчата!
Мати стан гнучкий, високий,
А серця — не мати.
Ізогнеться стан високий,
Брови полиняють,
І не счуєтесь; а люде
Сміючись згадають
Баші літа молодиі,
Та й скажуть: ледащо!
Тяжко плакала Ганнуся,
І не знала за що,
За що мати згнущається,
Лає-проклинає,
Своє дитя без сорома
Байстрям нарікає.
Катувала, мордувала,
Та не помогало;
Як маківка на городі,
Ганна розцвітала;
Як калина при долині
В-ранці під росою,
|
