|
Так Ганнуся червоніла,
Миласа слёзою.
„Заворожена!... стрівай же!“
Шепче люта мати!
„Треба трути роздобути,
Треба йти шукати
Стару відьму!“
Найшла відьму
І трути достала,
І трутою до схід сонця
Дочку напувала.
Не помогло... Кляне мати
Той час і годину,
Коли на світ породила
Нелюбу дитину.
„Душно мені; ходім, дочко,
До ставка купатись.“
— „Ходім, мамо.“
На березі
Ганна роздяглася,
Роздяглася, розкинулась
На білій сорочці;
Рибалонька кучерявий
Мліє на тім боці...
І я колись... Та цур ёму!
Сором — не згадаю.
Як дитина, калиною
Себе забавляє,
Гне стан гнучкий, розгинає,
На сонечку гріє.
Мати дивиться на неї,
Од злості німіє;
То жовтіє, то синіє;
Розхристана, боса,
З роту піна; мов скажена
Рве на собі коси.
|
