Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/218

— 186 —

Кинулася до Ганнусі
І в коси впилася.
„Мамо! мамо! що ти робиш?“
Хвиля роздалася,
Закипіла, застогнала,
І обох покрила.
Рибалонька кучерявий
З усієї сили
Кинувсь в воду; пливе, синю
Хвилю роздирає,
Пливе, пливе... от-от доплив!
Пурнув, виринає —
І утоплену Ганнусю
На беріг виносить,
Із рук матері заклятих
Вириває коси.
„Серце моє! доле моя!
Розкрий карі очі!
Подивися, усміхнися!
Не хочеш? не хочеш!“
Плаче, пада коло неї,
Розкрива, цілує
Мертві очі. „Подивися!...
Не чує, не чує!“
Лежить собі на пісочку,
Білі рученята
Розкидала; а за нею
Стара люта мати:
Очі вивело із лоба
Од страшної муки!
Втеребила в пісок жовтий
Старі сині руки.
Довго плакав рибалонька:
„Нема в мене роду,
Нема долі на сім світі, —
Ходім жити в воду!“ —
Підняв її, поцілував...

Хвиля застогнала,