|
„За що мене, як росла я,
Люде не любили?
За що мене, як виросла,
Молодую вбили?
За що вони тепер мене
В палатах вітають,
Царівною називають,
Очей не спускають
З мого цвіту, дивуються,
Не знають, де діти?
Скажи мені, мій братіку.
Королевий цвіте.“
— Я не знаю, моя сестро. —
І цвіт королевий
Схилив свою головоньку
Червоно-рожеву
До білого пониклого
Личенька лілеї.
І заплакала лілея
Росою-слёзою,
Заплакала і сказала:
— „Брате мій! з тобою
Ми давно вже кохаємось,
А я й не сказала,
Як була я людиною,
Як я мордувалась.
Моя мати... чого вона,
Вона все журилась,
І на мене, на дитину,
Дивилась, дивилась
І плакала? Я не знаю,
Мій брате єдиний,
Хто їй лихо заподіяв.
Я була дитина:
|
