|
Я гралася, забавлялась;
А вона все вьяла,
Та нашого злого пана
Кляла-проклинала,
Та й умерла. А мене пан
Взяв догодувати.
Я виросла, викохалась
У білих палатах;
Я не знала, що байстря я,
Що ёго дитина.
Пан поїхав десь далеко,
А мене покинув.
І прокляли ёго люде,
Будинок спалили;
А мене, не знаю за що,
Убили — не вбили,
Тілько мої довгі коси
Остригли; накрили
Острижену ганчіркою,
Та ще й реготались;
Жиди навіть нечистиї
На мене плювали.
Оттаке-то, мій братіку,
Було мені в світі!
Молодого короткого,
Не дали дожити
Люде віку. Я умерла
Зімою під тином,
А весною процвіла я
Цвітом при долині.
Цвітом білим, як сніг білим,
Аж гай звеселила.
Зімою люде, Боже мій,
Б хату не пустили;
А весною, мов на диво,
На мене дивились.
А дівчата заквітчались
І почали звати
|
