Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/239

— 207 —

Зневажають червоную ^[1]
Калину мою;
Повий мою головоньку, ^[2]
Росою умий
І вітами широкими
Од сонця закрий.
Мене знайдуть — поховають, ^[3]
Мене осміють,
Широкиї твої віти
Діти обірвуть.“

В-ранці рано на калині ^[4]
Пташка щебетала;
Під калиною дівчина
Спала не вставала:
Утомилось молодеє,
На віки спочило.
Вставало сонце з-за могили ^[5]
Раділи люде встаючи;
А мати й спати не лягала,
Вечерять доню дожидала
І тяжко плакала ждучи.

1847. Петербургъ.

---

1. Осміяли…
2. Прийми ж…
3. В-ранці найдуть мене люде (вар. по вид. Кожанч.)
4. Не сон трава перед світом
   Одцвіла, зівьяла, —
   То дівчина на могилі
   Плакать перестала,
   Перестала слёзи лити
   І тяжко любити;
   На вік-віки на могилі
   Слёзами умита
   Втомилася та й задрімала.
5. З за гаю сонечко вставало… (Хата.)
   Замітка. Було надрюковано у збірнику Куліша »Хата.« Ми туточки, дрюкуючи по рукопису, за для свідомості оставляємо і варьянти, як вони були у Хаті і у вид. Кожанчикова. Ред.