І слёзами поливає,
У Господа просить:
„Пошли, Боже, дощі в ночі
І дрібниї роси,
Шоб калина прийнялася
Розпустила віти:
Може, пташкою прилине
Милий з того світа.
Зовью ёму кубелечко
І сама прилину,
І будемо щебетати
В-купці [1] на калині.
Будем плакать, щебетати,
Тихо розмовляти [2]
Будем в купочці у-ранці
На той світ літати.“
І калина прийнялася,
Віти розпустила,
І три літа на могилу
Дівчина ходила.
На четверте — не сон трава
В ночі процвітає:
То дівчина з калиною
Плаче-розмовляє:
„Широкая, високая
Калино моя!
Не водою до схід сонця
Поливанная!
Широкиї слёзи-ріки
Тебе полили.
Їх славою лукавою
Люде понесли.
Зневажають подруженьки [3]
Подругу свою,
