|
У неділеньку та ранесенько
Сурми-труби вийгравали;
В поход у дорогу славні компанійці
До схід сонечка рушали.
Випровожала вдова свого сина,
Ту єдиную дитину,
Випровожала сестра свого брата,
А сирому сиротина.
Випровожала, коня напувала
До зірниці із криниці,
Виносила збрую-шаблю золотую
І рушницю-гаківницю.
Випровожала три поля, три милі,
Прощалася при долині,
Дарувала шиту шовками хустину,
Щоб згадував на чужині.
Ой хустино-хустиночко,
Мережана шита!
Тілько й слави козацької —
Сіделечко вкрити.
Вернулася, журилася,
На шлях битий дивилася,
Квітчалася, прибіралась;
Що-день Божий сподівалась,
А в неділеньку ходила
Виглядати на могилу.
Минає літо, мина й друге,
А на трейтє линуть
Преславниї компанійці
В свою Україну.
Іде війско, іде й друге,
А за трейтім стиха...
Не дивися, безталанна!
Везуть тобі лихо:
|
