Ця сторінка вичитана
— 213 —
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх;
Затихло все... тілько дівчата
Та соловейко не затих.
За байраком байрак,
А там степ та могила.
Із могили козак
Встає сивий, похилий.
Встав сам у-ночі,
Іде в степ, а йдучи
Співа, сумно співає:
— „Наносили землі,
Та й до-дому пішли,
І ніхто не згадає...
Нас тут триста, як скло,
Товариства лягло,
І земля не приймає.
Як запродав Гетьман
У ярмо християн,
Нас послав поганяти, —
По своїй по землі
Свою кров розлили
І зарізали брата;
Крови брата впились,
І от-тут полягли
У могилі заклятій.“ —
Та й замовк, зажуривсь
І на спис похиливсь,
Став на самій могилі.
На Дніпро позирав,
Тяжко плакав-ридав;
Сині хвилі голосили...
З-за Дніпра, із села
Луна гаєм гула,
