|
По над полем іде,
Не покоси кладе,
Не покоси кладе — гори:
Стогне земля, стогне море,
Стогне та гуде.
Косаря у ночі
Зострічають сичі;
Тне косарь, не спочиває,
Ні на кого не вважає, —
Хоч і не проси.
Не кричи й не проси;
Не клепає коси;
Чи то город, чи то поле, [1]
Як бритвою, старий голить
Усе, що даси:
Мужика й шинкаря,
Сироту-кобзаря;
Приспівує старий, косить,
Кладе горами покоси,
Не мине й царя.
І мене не мине
На чужині зотне —
За решоткою задавить.
І хреста ніхто не поставить
І не помьяне!
30 Мая 1847.
|
