|
І досі сниться: під горою,
Між вербами, та над водою,
Біленька хатонька; сидить,
Неначе й досі, сивий дід
Коло хатиночки, і бавить
Хорошеє та кучеряве,
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться: вийшла з хати
Веселая сміючись мати,
Цілує діда і дитя —
Аж тричи весело цілує,
Прийма на руки і годує,
І спать несе; а дід сидить
І усміхається, — і з-тиха
Промовить нишком: „де ж те лихо?
Печалі тиї, вороги?...“
І нищечком старий читає
Перехрестившись „Отче-наш,“
Крізь верби сонечко сияє
І тихо гасне... День погас, —
І все почило... Сивий в хату
І сам пішов опочивати.
|
