|
І поділ вітром рознесло,
Билини навіть не осталось.
Тілько одним-одно хиталось
Зелене дерево в степу.
Червоніє по пустині
Червона глина, та тичина,
Буръян колючий, та будяк,
Та инде тирса з осокою
В яру чорніє під горою.
Та дикий николи кайзак
Тихенько виїде на гору
На тім захилім верблюді.
Непевне діється тоді:
Мов степ до Бога заговорить,
Верблюд заплаче, і кайзак
Понурить голову і гляне
На степ і на Бара-бутак, [1]
Сингіч-агач. [2] Кайзак вспомьяне,
Тихенько спуститься з гори
І згине в глиняній пустині.
Одним-єдине при долині,
В степу край дороги,
Стоїть дерево високе,
Покинуте Богом;
Покинуте сокирою,
Огнем не палиме,
Шепочеться з долиною
О давній годині.
І кайзаки не минають
Дерева святого,
На долину заїжжають,
Дивуються з ёго,
І моляться і жертвами
Дерево благають,
Щоб нарости розпустило
У їх біднім краї.
|
