І знов мені не привезла
Нічого почта з України!
За грішниї, мабуть, діла
Караюсь я в оцій пустині
Сердитим богом. Не мені
Про теє знать, за що караюсь;
Та й знать не хочеться мені…
А серце плаче, як згадаю
Хоч не веселиї случаї
І невеселиї ті дні,
Що пронеслися надо мною
В моїй Україні колись.
Колись божились та клялись,
Братались, сестрились зо мною,
Поки, мов хмара, розійшлись —
Без слёз, роси тії святої.
І довелося знов мені
Людей на старості… Ні, ні!
Вони в холери повмірали —
А то б хоч клаптик переслали
Того паперу…
Ой із журби та із жалю,
Щоб не бачить, як читають
Листи тиї, — погуляю,
Погуляю по-над морем,
Та розважу своє горе,
Та Україну згадаю,
Та пісеньку заспіваю.
