Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/282

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 250 —


Привітали мене. Мати,
Старесенька мати!
Чи збіраються ще й досі
Веселиї гості
Погуляти у старої,
Погуляти просто
По давнёму, по-старому —
Од світу до світу?
А ви, мої молодиї,
Чорнявиї діти,
Веселиї дівчаточка!
І досі в старої
Танцюєте? А ти, доле,
А ти, мій покою,
Моє свято чорнобриве!
І досі між ними
Тихо-пишно похожаєш?
І тими очима
Аж чорними-голубими
І досі чаруєш
Людські душі? Чи ще й досі
Дивуються всує
На стан гнучкий? Свято моє,
Єдинеє свято!
Як оступлять тебе, доле,[1]
<poem>Діточки-дівчата
Й защебечуть по своёму
Доброму звичаю,
Може й мене ненароком
Діточки згадають;



  1. Як зійдуться коло хати
    Рожеві дівчата,
    Защебечуть по своёму
    Доброму звичаю,
    Нагадають про торішнє
    »Дудочку« *) згадають.
    Може яка і про мене
    Скаже яке лихо.
    Усміхнися, моє серце,
    Тихесенько-тихо!
    Почервоній, моє любе, —
    І більше нічого…
    А я, зоренько, в неволі
    Хвалитиму Бога!
     (Перший рукопис.)
    *) Танець. Шевч.