— 270 —
|
Буде втерти. Не женися,
І гич не до речі!
Дивися — рай кругом тебе
І діти, як квіти.
За що ж ти їх, молоденьких,
Думаєш убити?
Ні! старий мій чепуриться.
Аж бридко дивиться.
А Настуся з богословом
Заповіді вчиться.
Он дивіться — у садочок
Вийшли погуляти,
У-двох собі похожають,
Мов ті голубъята.
А старого нема дома,
То їм своя воля
Награтися. Дивітеся —
Там коло тополі
Стали собі, та й дивляться
Одно на другого.
От-так ангели святиї
Дивляться на Бога,
Як вони одно на друге.
І Петрусь питає:
Петро.
Чом же ти оце, Настусю,
Справді не читаєш?
|
Настя.
А хиба я школяр, чи що? Не хочу, та й годі!
Петро.
Хоч одну невеличку заповідь сёгодня вивчи, хоть пьяту.
Настя.
І пьятої, і шостої, ніякої не хочу.
