Ця сторінка вичитана
— 271 —
Петро.
То піп і не вінчатиме ніколи, як не вмітимеш.
Настя.
Байдуже, нехай собі не вінчає.
Петро.
А зо мною?
Настя.
І з тобою нехай собі... Е ні, нехай повінчає!
Петро.
Та читай же, а то...
Настя.
А то що ти зробиш?
Петро.
Поцілую. Ось побачиш!
Настя.
Хоч як хочеш, цілуй собі, а я таки не читатиму.
Петро. (цілує її і примовляє).
Оце тобі раз, оце тобі два.
(А сотник виглядає з-за тину і входить в хату, не давши знаку.)
Настя. (пручається).
Годі бо вже, годі! Незабаром батько прийде: треба справді читать.
Петро.
А, тепер і читать!
Сотник. (виходить з хати).
Діти! годі вже вам учиться. Чи не час обідать?
(Петро і Настя мовчки ідуть у хату.)
