Перейти до вмісту

Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/303

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 271 —
Петро.

То піп і не вінчатиме ніколи, як не вмітимеш.

Настя.

Байдуже, нехай собі не вінчає.

Петро.

А зо мною?

Настя.

І з тобою нехай собі... Е ні, нехай повінчає!

Петро.

Та читай же, а то...

Настя.

А то що ти зробиш?

Петро.

Поцілую. Ось побачиш!

Настя.

Хоч як хочеш, цілуй собі, а я таки не читатиму.

Петро. (цілує її і примовляє).

Оце тобі раз, оце тобі два.

(А сотник виглядає з-за тину і входить в хату, не давши знаку.)
Настя. (пручається).

Годі бо вже, годі! Незабаром батько прийде: треба справді читать.

Петро.

А, тепер і читать!

Сотник. (виходить з хати).

Діти! годі вже вам учиться. Чи не час обідать?

(Петро і Настя мовчки ідуть у хату.)