|
Сотник. (сам).
Навчилась, нічого сказать!
Оце дитина! Ні, Настусю,
Я коло тебе захожуся
Тепер, лебедонько, не так!
Поки сто раз не поцілує,
Й читать не хоче. А бурсак,
Собачий сину, знаєш смак!
Ось я тебе попомуштрую,
Не так як в бурсі. Помелом!
Щоб духу в хаті не було.
Великий світ наш — не загинеш.
Дивися, пся ёго личина,
Оце-то так, що богослов —
У батька краде. Добре, свате!
Які то стали люде злі!
А що то діється у хаті?
Там, знову, знать, мої малі
Читають... Треба розігнати.
Оттакі батьки на світі,
На що вони дітям?
На наругу перед Богом!
А шануйте, чтите,
Поважайте ёго, діти,
Бо то батько сивий,
Батько мудрий. Добре оттим
Сиротам щасливим,
Що не мають оттих батьків,
То й не согрішають.
Настя. (вибігає заплакана з хати).
Не дає і пообідать —
В Київ проганяє.
А, Боже мій милостивий!
Що мені робити?
Помандрую... (Дивиться в хату; заміра вся.)
|
