Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/305

— 273 —

Ух, який сердитий!
Та не вдарить... А я таки
У Кшв з Петрусем
Помандрую, хоч що хочеш...
Я не побоюся,
Серед ночі помандрую!...
А відьма злякає!...
Ні, не зляка. (Загляда знову.)

 Сердешненький!
Книжечки складає
У торбину і бриль бере.
Прощай, моє любе,
Моє серце!... У-вечері?
За царину! Буду,
Раньше буду!... Ось на, лови!
 (Кидає через тин цвіток.)
Чуєш! дожидайся! (Виходить сотник.)

Настя. (співає).

„Не ходи, не нуди, не залицяйся —
Не сватай, не піду, не сподівайся!“

Сотник.

А їй байдуже, мов не знає!
Неначе та сорока скаче.
Настусю! чом же ти не плачеш?
Адже-ж Петруся вже немає.

Настя.

Дивітеся, яка печаль!
То й плачте, коли жаль.

Сотник.

Мені байдуже.

18