|
Між скалами, неначе злодій,
По-над Дністром іде в-ночі
Козак, і дивиться йдучи
На каламутну темну воду,
Неначе ворогові в очі,
Неначе вимовити хоче:
— „Дністре, водо каламутна!
Винеси на волю,
Або втопи.
Коли така доля!“
Та й роздігся на калині.
У воду кинувся; пливе,
Аж хвиля синяя реве,
І, ревучи, на той берег
Козака виносить.
Стрепенувся сіромаха:
І голий, і босий,
Та на волі; й більш нічого
У Бога не просить.
|
