|
Сама ж, неначе нежива,
На плечі пада. Напоїла
І нагодувала,
І спать ёго, веселого,
В коморі поклала.
Лежить собі, неборака,
Думає-гадає,
Як то будем мандрувати,
І тихо дрімає.
А жіночка молодая
Кинулась до пана,
Розсказала: „от-так і так!“
Любо та кохано
Прийшли, взяли сіромаху,
Та й повезли з дому
Пройдисвіта, волоцюгу,
Прямо до приёму.
І там доля не кинула.
Дослуживсь до чину,
Та й вернувся в село своє, —
І служить покинув.
Уже матір поховали
Громадою люде,
І пан умер. А жіночка
Московкою всюди
Хиляється — і по жидах
І по панах... боса.
Найшов її, подивився
І, сивоволосий,
|
