Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/315

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 283 —


Підняв руки калічені
До святого Бога,
Заридав, як та дитина,
І — простив небогу.

От-тах, люде, научайтесь
Ворогам прощати,
Як сей неук!...
Де ж най грішним
Добра сёго взяти?



 


Козацька доля.

На-що мені женитися?
 На-що мені братись?
Будуть з мене молодого
 Козаки сміятись.
„Оженився,“ вони скажуть,
 „Голодний і голий;
Занапастив, нерозумний,
 Молодую волю!“
Воно й правда. Що ж діяти?
 Навчіть мене люде.
Іти хиба до вас в найми?
 Чи до-ладу буде?
Ні, не буду чужі воли
 Пасти-заганяти;
Не буду я в чужій хаті
 Тещу поважати;
А буду я красуватись
 В голубім жупані,
На конику вороному
 Перед козаками.
Найду собі чорнобривку
 В степу при долині —