Перейти до вмісту

Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/317

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 285 —

Не вернетеся на волю... [1]
Будете орати
Мене з-тиха, та орючи
Долю проклинати...



 


У неділеньку у святую,
У досвітнюю годину,
V славному-преславному
Місті, в Чигирині,
Задзвонили в усі дзвони,
З гармати стріляли, —
Превелебную громаду
До-купи зкликали.

З святими корогвами,
Та з пречестнимн образами
Народ з попами
З усіх церков на гору йде,
Мов та Божа бжола гуде.
З манастира святого
У золоті, аж сяє,
Сам архимандрит вихожає,
Акахвист читає,
Поклони покладає.

Поважно та тихо,
У раннюю пору,
На високу гору
Сходились полковники.
І військо, як море,
З знаменами, з бунчуками,

З лугу виступало,

  1. Не вирветеся на волю,
    Будете орати,
    Та орючи у кайданах
    Долю проклинати. (Перш. рукоп.)