Ця сторінка вичитана
— 294 —
Удовиця.
Ой крикнули сірі гуси
В яру на ставу;
Стала на все село слава
Про тую вдову.
Не так слава, не так слава,
Як той поговір,
Що заїздив козак з Січи
До вдови на двір;
Вечеряли у світлиці,
Иед-вино пили,
І в кімнаті на кроваті
Спочити лягли...
Не минула слава тая —
Не марно пішла:
Удовиця у мьясниці
Сина привела...
Вигодувала малого,
До школи 'ддала,
А із школи ёго взявши,
Коня купила;
А коня ёму купивши,
Сідельце сама
Самим шовком вишивала,
Золотом окула;
Одягла ёго в червоний
В жупан дорогий,
Посадила на коника:
„Гляньте, вороги!
Подивітесь!“ — Та й повела
Коня вдовж села,
Та й привела до обозу —
В військо оддала...
А сама на прощу в Київ [1]
В черниці пішла...
- ↑ А сама остригла коси, (Рукоп. варьянт.)
