Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/327

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 295 —

По улиці вітер віє
Та сніг замітає.
По улиці по-під-тинню
Вдова шкандибає —
Під дзвіницю сердешная
Руки простягати
До тих самих, до багатих,
Що енна в салдати
Позаторік заголили...
А думала жити, —
Хоч на старість у невістки
В добрі одпочити...
Не довелось! Виблагала
Тую копійчину... [1]
Та Пречистій поставила
Свічечку за сина.



 


На великдень на соломі
Проти сонця, діти
Грались собі крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку, а тій стёжку,
Тій стрічку купили;
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові,
Кому свитку... Одна тільки
Сидить без обнови


  1. Шага у скупого
    Та Пречистій поставила
    Свічечку... За кого?
    За кого ти бьєш поклони?
    — »3а сина, за сина!
    За Ивана єдиного,
    За мою дитину!« (Вар. по першому рукопису.)