Перебендя старий сліпий, —
Хто ёго не знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає.
А хто грає, того знають
І дякують люде:
Він їм тугу розганяє,
Хоть сам світом нудить.
По-під-тинню сіромаха
І днює й ночує;
Нема ёму в світі хати;
Недоля жартує
Над старою головою,
А ёму байдуже;
Сяде собі, заспіває:
„Ой не шуми, луже!“
Заспіває, та й згадає,
Що він сиротина,
Пожуриться, посумує,
Сидячи під тином.
Оттакий-то Перебендя,
Старий та химерний!
Заспіває про Чалого —
На „Горлицю“ зверне;
