Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/334

— 302 —

Плаче-плаче та ридає,
Як рибонька бьєтьса...
А над нею, молодою,
Поганець сміється.

---

 

Не вернувся із походу
Гусарин-москаль.
Чого ж мені ёго шкода,
Чого ёго жаль?
Що на ёму жупан куций,
Що гусарин чорноусий,
Що Машою звав?
Ні, не того мені шкода;
А марніє моя врода,
Люде не беруть;
А на улиці дівчата
Насміхаються, прокляті, —
Гусаркою ^[1] звуть!...

---

 

Полюбилася я,
 Одружилася я
З безталанним сиротою —
 Така доля моя!

 Люде гордиї, ^[2] злі
 Розрізнили, взяли
Та повезли до приёму —
 Оддали в москалі!

 І московкою я,
 Одинокою я
Старіюся в чужій хаті — ^[3]
 Така доля моя!

---

1. Московкою... (Перш. рук.)
2. ...добриї
3. Нужу світом по-під тином. (Рукоп. варьянт.)