Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/334

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 302 —


Плаче-плаче та ридає,
Як рибонька бьєтьса...
А над нею, молодою,
Поганець сміється.



 


Не вернувся із походу
Гусарин-москаль.
Чого ж мені ёго шкода,
Чого ёго жаль?
Що на ёму жупан куций,
Що гусарин чорноусий,
Що Машою звав?
Ні, не того мені шкода;
А марніє моя врода,
Люде не беруть;
А на улиці дівчата
Насміхаються, прокляті, —
Гусаркою [1] звуть!...



 


Полюбилася я,
 Одружилася я
З безталанним сиротою —
 Така доля моя!

 Люде гордиї, [2] злі
 Розрізнили, взяли
Та повезли до приёму —
 Оддали в москалі!

 І московкою я,
 Одинокою я
Старіюся в чужій хаті — [3]
 Така доля моя!


  1. Московкою... (Перш. рук.)
  2. ...добриї
  3. Нужу світом по-під тином. (Рукоп. варьянт.)