Перейти до вмісту

Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/343

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 311 —

Одружились, заховались...
Бодай були не кохались!
Легше було б самій жити,
Як з тобою в світі битись.



 


Із-за гаю сонце сходить,
Із-за гаю сонце сходить,
За гай і заходить.
По долині у-вечері
Козак смутний ходить.
Ходить він годину,
Ходить він і другу, —
Не виходить чорнобрива
Із темного лугу.
Не виходить зрадливая...
А з яру та лісу,
З собаками та псарями,
Іде пан-гульвіса.
Цькують ёго собаками,
Крутять назад руки,
І завдають козакові
Смертельниї муки.
У лёх ёго молодого
Той пан замикає,
А дівчину покриткою
По світу пускає.



 


Ой вигострю товариша,
 Засуну в халяву;
Та піду шукати правди
 І тиєї слави.
Ой піду я не лугами
 І не берегами,
А піду я не шляхами,

 А по-над шляхами.