Нехай гнилими болотами
Течуть собі між буръянами
Літа невольничі ! А я...
(Такая заповідь моя)
Посижу, трошки погуляю,
На степ, на море подивлюсь,
Згадаю де-що, заспіваю,
Та й знов мережать захожусь
Дрібненьку книжечку.. Рушаю!...
Заступила чорна хмара
Та білую хмару:
Виступили з-за Лиману
З турками татари;
Із Полісся шляхта лізе,
А гетьман попович
Із-за Дніпра напірає,
Дурний Самойлович
З Ромоданом; мов та Галіч,
Вкрили Україну
Та й клюють єлико-мога.
А ти, Чигирине,
А ти, старий Дорошенку,
Запорозський брате!
Нездужаєш, чи боїшся
На ворога стати?
— Не боюсь я, отамани,
Та жаль України! —
І заплакав Дорошенко,
Як тая дитина:
— „Не розсиплем вражу силу,
Не встану я знову!
Возьміть мої гетьманськиї
Клейноди, панове,
Та однесіть москалеві:
