Щоб навчалися дівчата,
Коли не вчить батько-мати.
Борця того в селі не стало.
А люде в Польщі вострічали
Якогось панича; питав:
— „Чи жива, каже, титарівна,
Чи насміхається з нерівні?“
От-то він самий. Покарав
Ёго Господь за гріх великий —
Не смертію: він буде жить,
І сатаною-чоловіком
Він буде по-світу ходить,
І вас, дівчаточка, дурить
Во віки.
Ми заспівали, розійшлися
Без сліз і без розмови.
Чи зійдемося ж знову,
Чи заспіваємо коли?
А може й те... та де? Якими?
І заспіваємо яку?
Не тут і, певне, не такими,
І заспіваєм не таку!
І тут не весело співали,
Бо й тут невесело було,
Та все-таки якось жилось —
Принаймні, в-купі сумували,
Згадавши той веселий край
І Дніпр той дужий, крутогорий,
І молодеє теє горе,
І молодий той грішний рай.
21*
