|
Іде боса титарівна
І несе дитину.
То підійде до криниці
То знов одступає,
А з калини, мов гадина,
Байстрюк виглядає.
Положила на цямрину
Титарівна сина,
Та й побігла... А Микита
Виліз із калини,
Та й укинув у криницю,
Неначе щеня те.
А сам пішов, співаючи,
Сотському сказати, —
Та щоб ішов з громадою
Дитину шукати.
У неділеньку раненько
Збіралася громадонька,
Та криницю виливали,
Та дитя теє шукали.
Найшли, найшли твого сина.
Титарівно, в баговінні!
Ой узяли безталанну,
Закували у кайдани,
Сповідали, причащали,
Батька-матір нарікали,
Громадою осудили
І живую положили
В домовину, й сина з нею,
Та й засипали землею.
Стовп високий мурували,
Щоб про неї люде знали —
Дітей своїх научали;
|
