Коли то те буде. Дивися ж, дитино,
Та добре дивися! А я розскажу,
За що Україна наша стала гинуть,
За що й я між ними в могилі лежу.
Ти ж людям розскажеш, як виростеш, сину,
Слухай же, дитино...“
А потім ягнята
Приснились у житі; лановий біжить
Та бьє мене добре і ніби, проклятий,
Свитину здирає... І досі болить,
Як сон той згадаю! А як нагадаю
Козака в могилі, — то й досі не знаю,
Чи то було справді, чи то було так —
Мара яка-небудь. Мені той козак
Розсказував ось що......
Ну що б здавалося, слова...
Слова та голос, більш нічого...
А серце бьється, ожива,
Як їх почує... Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть між люде.
Помолившись,
Не те щоб дуже зажурившись,
А так на палубі стояв
І сторч на море поглядав,
Мов на Іуду. Із туману,
Як кажуть, стала виглядать
Червонолицяя Діана.
Я вже думав спать лягать,
Та й став, щоб трохи подивиться
На круглолицю молодицю,
Чи теє — дівчину. Матрос,
- ↑ Оренбургської губернії.
