Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/36

— 4 —

ИВАН ПІДКОВА.

(В. П. Штернбергу.)

 

I.

Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — Запорозці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю;
Минулося, — осталися
Могили на полі!^[1]
Високиї ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високиї ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідивщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.

 Було колись — в Україні
Лихо танцювало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружала.
Було колись добре жити
Нашій Україні....^[2]
А згадаймо! може, серце
Хоч трохи спочине.^[3]

---

1. Могили по полю. (Власний рукоп. Шевченка.)
2. На тій Україні. (Власний рук. Шевч.)
3. Хоть трошки спочине. (Вид. 1844.)