Не торгувавсь і пан-отець
(На диво людям та на чудо!):
За три копи ввінчав у буддень,
Без пихи, так, як довелось...
От-тут-то, голубе мій сизий,
От-тут-то й лихо почалось.
Уже, либонь, після Покрова
Вертався з Дону я, та знову —
(Бо я вже двічи посилав
До дівчини за рушниками) —
Послать і в трейтє міркував, —
Та з чумаками, та з волами,
Як-раз в неділю на весілля
До удовівни причвалав.
Пропало, все добро пропало,
Ані щітинки не зосталось!...
Пропав і я, — та не в шинку,
А на кобилі... На віку
Всі люде бачить лихо, сину;
Але такого, мій єдиний
Такого лютого — ніхто,
Ніхто і здалека не бачив,
Як я, лукавий! А тим часом
Просохли очі у вдови:
Неначе в Бога за дверима,
У зятя та в сина
Стара собі спочиває,
А на Катерину,
На дитя своє єдине,
Тільки поглядає.
А я в шинку з пьяницями
Душу пропиваю, —
Та й пропив! Запродав душу, —
