|
Тіло катові, а душу...
О, Боже мій милий!
Хотілоси б жить на світі,
Та-ба! треба вчитись,
Як на світі жити,
А то битимуть, та й дуже!...
Не знаю, мій друже,
Чи сатана лихо коїв.
Чи я занедужав,
Чи то мене злая доля
Привела до того!...
Таки й досі ще не знаю,
Не знаю нічого...
Знаю тільки, що тверезий,
(Бо вже ані вина,
Ні меди, ні оковита
Не пилися, сину)!...
Оттаке-то сподіялось!
Вмер батько і мати,
Чужі люде поховали,
А я, мов проклятий
Той Іуда одринутий
І людьми і Богом,
Тиняюся, ховаюся —
І дійшло до того,
Що я, в-ночі підкравшися,
Максимову хату
(Бо ёго Максимом звали —
Вдовиного зятя)
Запалив! Згоріла хата...
А душа проклята
Не згоріла... моя душа,
Мій друже, мій брате,
Не згоріла, а зосталась —
Тліє, й досі тліє...
І коли вона зотліє,
Коли одпочине, —
Святий знає...
|
