Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/367

— 335 —

І заплете косу
Та ще й борошном посипле...
(Я не знаю й досі
На-що воно москалі ті
Коси заплітали,
Мов дівчата, та святеє
Борошно псували?...
На играшку, я думаю —
Так-собі, аби-то!)
Отто ж було, мов генерал,
Максим сановито
Прибереться у неділю
Та й пошкандибає
У храм Божий; на криласі
Стане та й співає
З дяком-таки, а то возьме
Та ще й прочитає
Апостола серед церкви
(Вивчився читати
У москалях). Непевний був
Максим оттой, брате, —
Та трудящий, роботящий,
Та тихий до того,
Та ласкавий... було тоді
Ніже ані кого
Не зачепить ніже ділом,
Ніже яким словом.
„І талан і безталання —
Все,“ каже, „від Бога
Вседержителя святого,
А більш ні від кого...“
Преблагий був муж на світі
Максим оттой, сину;
А я! а я!... не вимовлю,
Моя ти дитино!...
Я — вбив ёго!... Пострівай-лиш,
Трохи одпочину,
Та тоді вже...

---