|
VI.
Через году отто, й велика
Зіма наступила;
До зеленої неділі
В байраках біліли
Сніги білі, — тоді ж отто
І Очаков брали
Москалі; а Запорожжя
Перше зруйнували.
Розбрелося товариство
(А що то за люде
Були тиї запорозці —
Не було й не буде
Таких людей!...)
Під Очаков
Погнали й Максима:
Там-то ёго скалічено,
Та й на Україну
Повернено з одставкою, —
Бачиш, праву ногу,
Чи то ліву, підстрелено...
Мені не до того
Було тоді: знову люта
Гадина впилася
В саме серце; кругом ёго
Тричи обвилася.
Як той Ирод... Що тут робить?
Не дам собі ради;
А Максимові кривому
Нічого не вадить:
Шкандибає на милиці
І гадки не має;
А в неділеньку святую
Мундирь надіває,
І медаль і хрест причепить,
|
