Перейти до вмісту

Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/372

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
1858.




Доля.

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу, хлопця, одвела
До пьяного дьяка в науку:
„Учися, серденько! колись
З нас будуть люде,“ ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала:
Які з нас люде?... Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою...
 Ходімо ж, доленько моя,
 Мій друже вбогий, нелукавий!
 Ходімо дальше, — дальше слава,
 А слава — заповідь моя.
1858. Петербург.