Ця сторінка вичитана
1858.
Доля.
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу, хлопця, одвела
До пьяного дьяка в науку:
„Учися, серденько! колись
З нас будуть люде,“ ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала:
Які з нас люде?... Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою...
Ходімо ж, доленько моя,
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, — дальше слава,
А слава — заповідь моя.
1858. Петербург.
