Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/373

— 341 —

Муза.

А ти, пречистая, святая,
Ти, сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла;
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила,
І колихала, й сповивала, ^[1]
І чари діяла... І я...
О, чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала,
Мене ти всюди доглядала. ^[2]
 В степу, безлюдному степу, ^[3]
 В далекій неволі
 Ти сияла, пишалася,
 Як квіточка в полі!
 Із казарми нечистої ^[4]
 Чистою, святою
 Пташечкою вилетіла ^[5]
 І по-надо мною
 Полинула, заспівала,
 Ти, золотокрила, ^[6]
 Мов живущою водою
 Душу окропила.
І я живу, і надо мною
З своєю Божою красою
Гориш ти, зоренько моя, ^[7]
Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!

---

1. І колихала і співала. (Льв. вид.)
2. І всюди, зоренько моя
   Ти не марніла, ти сияла (ib.)
3. В степу безлюднім в чужині
   В далекій неволі
   Ти в кайданах пишалася, (ib.)
4. ... смердячої (ib.)
5. Вилітала, як пташечка, (ib.)
6. Моя сизокрила (ib.)
7. Витаєш ти, мій Херувим,
   Золотокрилий Серахвин,
   Моя порадонько святая! (ib.)