Перейти до вмісту

Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/393

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 361 —

Зперед-світа до вечора,
А з вечора до досвіта
Летять стріли калениї,
Брязчать шаблі о шеломи,
Трещать списи гартовані
В степу, в незнаємому полі
Середи землі Половецької. [1]

Земля чорна копитами [2]
Поорана, поритая;
Кістьми земля засіяна,
А кровию политая.
І журба-туга на тім полі
Зійшла для руської землі.

Що гомонить от-там, зичить [3]
У досвіта? То повертає
Той Игорь військо на пригоду
Тому буй-туру Всеволоду.
 І бились день,
 І другий билися;
Та коло полудня на третій
Поникли Игореви стязі.

От-так на березі Каяли
Брати різнились, бо не стало
Крови-вина! Допирували
Хоробрі русичі той пир —
 Сватів упоіли
 Й самі простяглися


  1. В землі дальній Половецькій.
  2. Чорна земля копитами
    Розорона, засіяна
    Костьми була, — политая
    Кровъю. Горе на тім полі...
  3. Що там шумить, гуде-реве
    До зорі рано? Повертає
    То Игорь військо Всеволоду
    Любому брату на помоч.
    І бились день!
    І другий билися;
    Та день о полудня на третій
    Упали Игореви стязі.
 (Вар. з власного рукопису Шевченка.)