|
В Путивлі-граді в-ранці рано
Сумує, плаче Ярославна: [1]
„Полечу, рече, зозулею
По-над Дунаєм, полечу!
Рукав бебряний омочу
В ріці Каялі, і омию
На княжому дебелім тілі [2]
Глибокиї на ладо рани.“ —
І плаче, плаче Ярославна
В Путивлі городі, й рече:
„Вітрило-вітре, господине!
На-що ти вієши, несеш
На легкому крилі своєму
Хановські стріли?“ [3]
14 Сентября 1860. С. Петербургъ.
|
