Ця сторінка вичитана
— 362 —
За землю руськую. Хилилась
І слалась плачучи трава,
Високі гнулись дерева,
До-долу гнулися, журились.
6 Іюля 1860 р. С. Петербургъ.
В Путивлі-граді в-ранці рано
Сумує, плаче Ярославна: [1]
„Полечу, рече, зозулею
По-над Дунаєм, полечу!
Рукав бебряний омочу
В ріці Каялі, і омию
На княжому дебелім тілі [2]
Глибокиї на ладо рани.“ —
І плаче, плаче Ярославна
В Путивлі городі, й рече:
„Вітрило-вітре, господине!
На-що ти вієши, несеш
На легкому крилі своєму
Хановські стріли?“ [3]
14 Сентября 1860. С. Петербургъ.
