Перейти до вмісту

Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/396

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 364 —

Не нарікаю я на Бога
Не нарікаю ні на кого:
Я сам себе, дурний, дурю,
Та ще й співаючи... Орю
Свій переліг — убогу ниву,
Та сію слово: добрі жнива
Колись-то будуть!... І дурю
Себе-таки, себе самого,
А більше, бачиться, нікого.

 Орися ж ти, моя ниво,
 Долом та горою,
 Та засійся, чорна ниво,
 Волею ясною!
 Орися ж ти, розвернися,
 Полем розстелися,
 Та посійся добрим житом,
 Долею полийся!
 Розвернися ж на всі боки,
 Ниво-десятино!
 Та посійся не словами,
 А розумом, ниво!
 Вийдуть люде жито жати...
 Веселиї жнива!...
 Розвернися ж, розстелися ж,
 Убогая ниво!!

Чи не дурю себе я знову
Своїм химерним добрим словом?...
Дурю! Бо лучче одурить
Себе-таки, себе самого,
Ніж з ворогом по-правді жить
І всує нарікать на Бога!
5 Октября 1860. Петербургъ.