Минули літа молодії...
Холодним вітром од надії
Уже повіяло... Зіма!...
Сиди один в холодній хаті...
Нема з ким тихо розмовляти,
Ані порадитись... Нема!
А нікогісінько нема!
Сиди ж один, поки надія
Одурить дурня, осміє...
Морозом очі окує,
А думи гордиї розвіє,
Як ту сніжину по степу...
Сиди ж один-собі в кутку,
Не жди весни — святої долі!
Вона не зійде вже ніколи
Садочок твій позеленить,
Твою надію оновить
І думу вольную на волю
Не прийде випустить... Сиди —
І нічогісінько не жди!...
15 Октября 1860 р. Петербургъ.
Титарівна-Немирівна
Гаптує хустину,
Та колише московщиця —
Малую дитину.
Титарівна-Немирівна
Людьми гордувала...
А москаля-пройдисвіта
Нищечком вітала!
Титарівна-Немирівна
Почестного роду...
Виглядає пройдисвіта
Москаля з походу.
19 Октября 1860 р. С. Петербургъ.
