І тут і всюди — скрізь погано!...
Душа убога встала рано,
Напряла мало, та й лягла
Одпочивать собі небога.
А воля душу стерегла...
„Прокинься,“ каже; „плач, убога!
Не зійде сонце!... тьма і тьма!
І правди на землі нема!“
Ледача воля одурила
Маленьку душу: сонце йде
І за собою день веде!...
30 Октября 1860 р. Петербургъ.
Як-би з ким сісти, хліба зъїсти,
Промовить слово, — то воно б,
Хоч і як-небудь, на сім світі,
А все б таки якось жилось.
Та — ба!... нема з ким! Світ широкий,
Людей чи-мало на землі...
А доведеться одиноким
В холодній хаті кривобокій,
Або під тином простятись!...
Або... ні!... Треба одружитись,
Хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріти
В самотині... Пшениця-жито
На добрім сіялось лану,
А люде так-собі пожнуть
І скажуть: — „десь ёго убито,
Сердешного, на чужині...“
О горе, горенько мені!
4 Ноября 1860 р. Петербургъ.
